Сьогодні поговоримо про мотивацію до змін.
Нещодавно до мене звернулася родина з проханням допомогти їхній дитині з множинними проблемами - називали і дислексію, і дисграфію і навіть аутизм. Дитина асоціальна, замкнена і нічого не хоче, крім гри в Майнкрафт.
Звинувачували себе в тому, що надто пізно схаменулися, що треба було з нею жорсткіше, кріпкіше, ще вчора.
Під час зустрічі з дитиною я побачила тихого підлітка з єдиним благанням на обличчі "Відчепіться від мене всі"! 🤯
Людині блокують телефон у школі - їй від цього дуже сумно. Людину змушують вчитися і вимагають бути ввічливою. Для неї це взагалі нестерпно - вона не розуміє, навіщо це їй, і ЯК це зробити… і щоб усім було добре... (спойлер - так не буває в реальності, тільки у вигаданому світі, в якому вона живе)
Підліток бунтує проти правил, на діагностиці намагався проломити мої кордони і при цьому тихо просив - ви тільки не ображайтеся...Така сумбурність і невідповідність була весь час нашої зустрічі.
Траплялися вам такі підлітки?
Зазвичай наприкінці співбесіди я ставлю кандидату три запитання на мотивацію - як ти сам вважаєш, чи є в тебе проблема? чи хочеш ТИ її розв'язати? якщо я скажу, що я знаю, як тобі допомогти, чи дозволиш мені спробувати?
Не отримую три "так" - я в програму таких кандидатів не беру.
Тому що мої правила, виведені багаторічним досвідом та етикою моєї ліцензії, не дають мені змоги проламувати чужі кордони і нав'язувати свою допомогу. Якщо в людини немає мотивації змінювати свої життєві концепції - їй справді не допоможе нічиє втручання.
Ні, у нього не все добре, він страждає, страждають батьки. Інколи після консультування, коли вже очевидно, що проблема таки існує і вирішувати її треба терміново, інакше ламається картина світу у батьків, запит на програму звучить приблизно з таким сенсом - ось вам моя дитина, ви крутий спец - полаштуйте мені її.
Але якщо його склянка повна, у мене немає можливості щось нове туди покласти - тому що за законом Архімеда в такому разі я повинна буду щось звідти видавити, а це насильство. Я не можу чинити насильство в жодному разі, це суперечить моїй особистій етиці, не тільки професійній.
Мій підхід кардинально інший. Екологічний і неруйнівний. Підходить не всім. Я працюю через взаємодію і повагу до особистості. А це виключає декларативний стиль спілкування. Мотивація до навчання має йти від самої людини.
Так, у підлітка багато проблем. І так, батьки мають рацію в одному - багато води спливло, і якщо продовжувати в тому ж дусі - дитину можна втратити. Назавжди.
Але. Найважливішим двигуном запустити зміни є мотивація - це бажання, сила і можливість щось змінити.
Так ось моя частина відповідальності - це дати МОЖЛИВІСТЬ змінити, я знаю, ЯК, і впевнена, що це працює ЗАВЖДИ - але тільки в тому разі, якщо у другої половини учасників подій є бажання змін. Тоді з'являється сила для змін.
А насильно милим не будеш. Що я відповіла тій родині, здогадалися?
А як ви вважаєте - що краще працює? Змушувати чи все ж таки чекати на мотивацію?
Comments