Шалена підтримка з боку іноземців мене дуже розчулює в ці дні. Це підтримка невидима, вона не відображється на перших шпальтах новинарень. Але це тил, який забезпечує нам здатність вижити і не скотитись у відчай. Нехай на перших шпальтах будуть герої гарячих точок.
А я розкажу про мій особистий фронт – інформаційний. Я – член професійної величезної міжнародної організації, представленої в Європі, Північній, Центральній та Південній Америках, в Азії, Африці, в Австралії та Новій Зеландії. Представники цієї спілки розмовляють і працюють більше, ніж на 40 мовах.
В перші ж дні війни мені з висловленням підтримки та конкретними пропозиціями допомоги написали в особисті повідомлення мої наставники, директори регіональної Балтійської та Британської асоціацій Olga Knut з Естоніі та Richard Whitehead з Великої Британії.
Дякую Elena Nikulina з Британії за підтримку і пропозицію допомоги! Слідом за ними мені написали керівники головного офісу з Калифорнії @Jaclin Ward та Abigail Marshall. Я дійсно відчула себе частиною великої міжнародної сімї, головна місія якої – допомогати.
Ебігейл попросила мого дозволу розмістити мій допис на головному блозі материнського сайта dyslexia.com
У нього дуже багато підписників і відвідувачів з усього світу, цифру я навіть не можу назвати, але це величезна цифра, повірте. Про нашу війну знатимуть правду в тому числі і з їхньою допомогою.
Знаєте, що мене вражає найбільше? Всі ці люди, які трапляються на цьому моєму «воєнному» шляху, могли залишитися осторонь. Це не їхня війна, і не їхні втрати.
Але вони зробили свій вибір. Поширити інформацію нашими, українськими вустами. Моїй вдячності нема зупину. Дякую вам, люди! Дякую за кожен ваш жест, за кожне слово підтримки, за всі ті добрі справи, які ви обрали робити самі.
Читайте тут: https://blog.dyslexia.com/finding-sanctuary/і
Comments