Дислексія - це дар
Дислексія – це дар
Досі існують проблеми діагностики та корекції дислексії. При визначенні цього порушення в дитини зазвичай враховують 10-15 симптомів. Часто такий діагноз ставлять дітям, які насправді мають синдром Аспергера, порушення спектру аутизму, неврози або навіть розумову відсталість.
Діагностична співбесіда за методом Дейвіса, про який ідеться в цій статті, виявляє 38 основних і кілька десятків другорядних симптомів, що унеможливлює помилки у діагностиці.
Не всупереч, а завдяки
Що перше спадає на думку, коли ви чуєте слово "дислексія"?
Проблеми з читанням, письмом і правописом?
Дзеркальне зображення букв?
Відставання у навчанні?
Більшість людей вважають, що дислексія – це нездатність до навчання. Насправді це лише одна з її граней.
Часто діти з дислексією є допитливими, мають добре розвинене мовлення, багату фантазію, творчі здібності або чудово розбираються в техніці.
Деякі з них демонструють математичні здібності, інші – схильність до гуманітарних предметів (наприклад, географії чи історії). Іноді трапляються дислектики з талантом до іноземних мов – вони добре розуміють мову на слух, але не можуть правильно її писати.
Попри труднощі з читанням, у певних аспектах такі діти навіть випереджають однолітків. Однак це не завжди допомагає їм будувати стосунки з іншими дітьми, адже низька самооцінка та нерозуміння оточення можуть стати бар'єрами.
Завдання педагогів і батьків – навчитися розуміти цих дітей і підтримувати їх у розвитку сильних сторін.
Відомі десятки прикладів успішних дислектиків:Леонардо да Вінчі, Ганс Крістіан Андерсен, Мерилін Монро, Девід Бекхем, Дженніфер Аністон і навіть Стів Джобс. Їхній успіх став можливим не всупереч, а завдяки дислексії!
Що ж таке дислексія?
У перекладі з давньогрецької "дислексія" означає "погана мова". Проте сучасні дослідження доводять, що дислексія – це не просто труднощі з мовленням. Дислектики нерідко вражають своїм мовним розвитком і креативним мисленням.
Зараз дислексію визначають як стан, що заважає розумінню тексту, тобто це порушення здатності до читання.
Одним із найтиповіших симптомів дислексії є дисграфія – порушення, пов’язане з ускладненим навчанням письма. Дисграфія проявляється у:
спотворенні написання слів,
нерівному почерку,
плутанині літер,
проблемах із розділовими знаками.
Зазвичай дислексія та дисграфія йдуть разом, але іноді трапляються окремо.
У вітчизняній педагогіці дислексію розглядали як часткову нездатність до читання, спричинену психічними відхиленнями. Традиційно вважалося, що дислексією страждають лише діти із затримкою психічного розвитку, дефектами мовлення чи слуху.
Проте у країнах Заходу цей підхід змінився.
Ще у 1920-х роках американський вчений Семюель Торі Ортон дійшов висновку, що у людей з дислексією права і ліва півкулі мозку працюють нетипово. Він описав це явище як "змішану домінантність півкуль".
Пізніше виявили, що у дислектиків одні ділянки мозку активніші в лівій, а інші – в правій півкулі, що впливає на сприйняття мови та тексту.
Час минав, і теорії про природу і прояви дислексії змінювали одна одну.
Теорія Рональда Д. Дейвіса
У 1980-х роках Рональд Д. Дейвіс – інженер, архітектор і скульптор, який сам страждав на дислексію – розробив ефективну методику її подолання.
Він пояснив, що звичайна людина мислить словами, а дислектики – образами.
Це робить їх візуально сильними, але водночас ускладнює процес освоєння читання та письма.
Неврологічні дослідження підтвердили, що мозок дислектика обробляє інформацію інакше.
Порівняння мозкових шляхів людини з дислексією (зображено синім кольором) і типового читача (показано золотим кольором) . Леонард і Екерт, 2008
Неврологічні дослідження, що виявляють «аномалії»,
сповнені методологічних проблем.
Коли діти, які "думають картинками", бачать вербальний (словесний) символ, їхній мозок дезорієнтується. Інакше кажучи, людина, яка страждає на дислексію та дисграфію, побачивши слово, образ якого в її свідомості поки що відсутній (наприклад, побачивши прийменник, займенник, прикметник, модальне слово), впадає в такий стан, коли текст перестає бути зрозумілим. У цей момент сприйняття символів сильно спотворюється і читання або письмо стає важко здійсненним завданням.
Багаторічні спостереження та опрацювання інформації фахівців і людей з дислексією свідчать про те, що вони бачать не одне, а відразу кілька зображень слова. Вони можуть бачити слово не лише у звичайному ракурсі, а й у дзеркальному відображенні, перевернутим під якимось кутом або навіть у 3D, тобто таким, що немов би плаває в просторі.
Кількість варіацій безмежна.
Саме тому таким дітям протипоказане навчання читання за поскладовою технікою, навіть у разі великої кількості повторень і додаткових занять. Під час використання такої методики дитина сильно концентрується, напружується і втомлюється від самого процесу, бо жоден набір складів не дає їй уявлення про слово, що має вийти з поєднання букв.
Це змушує її вгадувати слова за першими літерами, що призводить до відчуття повної невпевненості в читанні, а згодом – і до його повного уникання.
Навчити людину з дислексією та дисграфією дотримуватися орфографічних правил також вельми важко. Просто зазубрити ці правила неможливо, оскільки практично в будь-якій мові вони містять велику кількість винятків.
Дислектик може чудово знати якесь правило, але при цьому просто не помітити, що воно порушене в конкретному випадку.
Для такої людини будь-який письмовий іспит або диктант стає справжніми тортурами, що призводять до емоційних травм, нервових зривів і комплексів. Ось чому ухиляння дитини від письмової роботи найчастіше викликане зовсім не лінощами, а елементарним бажанням уникнути негативних переживань.
Результатом досліджень Рона Д. Дейвіса став висновок про те, що дислексія виникає з процесу пізнання, який містить у собі сприйняття, пам'ять, оцінку, концептуалізацію (образ, ідею або концепцію, створені в розумі), інтуїцію й усвідомлення.
Він охарактеризував дислексію як продукт мислення і реакції на "відчуття сплутаності свідомості".
Дейвіс також зауважив, що важливо в максимально ранньому віці виявити наявність дислексії, надати дитині підтримку і встигнути виправити проблему на ранніх стадіях навчання.
Наріжним каменем методики Дейвіса стало визначення дислексії як вродженої особливості сприйняття, а не розумового порушення або наслідку травми.
Адже якщо мозок чи нервова система справді уражені, то функції цієї структури мають бути постійно порушені. Однак будь-який фахівець, який коли-небудь спостерігав симптоми дислексії, підтвердить, що вони непостійні.
Це можна простежити в рамках навчального процесу. Шкільні успіхи дислектиків мають нерівний, стрибкоподібний характер.
Впізнали себе або свою дитину в цьому описі? Не залишайте одиниці з труднощами – зверніться до фахівця, який допоможе знайти ефективний шлях до комфортного навчання.
Comments